Якщо Наталя, Світлана та Катя і далі погоджуватимуться на такі стосунки, то Андрій готовий прожити з цими, дорогими його серцю жінками, до глибокої старості і... померти в один день.
«Если б я был султан, я б имел трех жен, и тройной красотой был бы окружен…» – наспівував незабутній Юрій Нікулін, хвацько витанцьовуючи перед юною, чарівною Наталкою Варлей у знаменитій кінокомедії «Кавказька полонянка».
«Світлана – дуже хороша, мабуть, не гірша за мене...»
Андрій та Наталя знайомі ще з дитячого садка. Разом гралися в пісочниці та любили полежати і поспілкуватися про життя в одному ліжечку. Інколи навіть цілувалися жартома. У школі вони сиділи за однією партою. А після уроків Андрій часто проводжав подругу додому і, попри кепкування однокласників, щоразу гордо ніс її портфель.
«Потім, коли ми підросли, – розповідає Наталя, – він почав говорити мені про свої почуття. Я відчувала, що дуже йому подобаюсь. В школі він ходив за мною скрізь, буквально ні на годину не залишав у спокої. Андрій – хлопець симпатичний, стильний, веселий, компанійський. Я бачила, як йому однокласниці бісики пускають! А він був на все готовим заради мене. Одного разу, коли мені інший хлопець побачення призначив, Андрій влаштував із ним бійку. Від ревнощів не знав, куди себе подіти. І я повірила, що він мене по-справжньому кохає!».
Одразу після закінчення школи Андрій та Наталя одружились. А невдовзі у молодого подружжя народився син.
«Я була дуже щасливою! – запевняє Наталя. – Але згодом він почав надто часто затримуватися, так би мовити, на роботі. Пояснював – багато відряджень. Проте жінку ж не обдуриш! Жінка, якщо вона не байдужа до свого чоловіка, дуже добре відчуває такі речі! Ну, думаю, треба за ним простежити: де ж це він так затримується увечері? Раз прослідкувала, вдруге, – дійсно, був на роботі! А ось втретє я його вистежила – на власні очі побачили зі Світланою... Знали б ви, яких зусиль мені коштувало того ж дня не влаштувати бучу! Звісно, було дуже боляче й образливо. Але ж у нас – сім’я, син! Ну, думаю, вскочив чоловік у гречку... Проте, можливо, там ніякого кохання й немає? Так – шури-мури, якось перебіситься... Тільки все виявилося по-справжньому. Він закохався! Тобто, у нього з’явилася інша кохана жінка. А я тоді хто?».
Наталя перебила на кухні увесь посуд. Дісталося й Андрієві. Рука у розгніваної жінки – важка...
«Якби він мене хоча б раз вдарив чи образив лайливим словом, я б подала на розлучення», – зізнається Наталя.
Але чоловік навіть не оборонявся. Лише повторював, що любить її та сина і хоче зберегти сім’ю.
«А згодом я дізналася, що Світлана – вагітна. І батько майбутньої дитини – Андрій... – каже Наталя. – У мене знову була істерика: хотіла і їй, і йому пику натовкти! Але, коли я ближче познайомилася зі Світланою, то зрозуміла, що вона – дуже хороша жінка, мабуть, не гірша за мене... Я Андрія пробачила. Все-таки у нас – син. А сину, як відомо, потрібен тато. А Андрій – дуже хороший батько, турботливий. І я його все-таки й досі люблю. Ще не зустріла чоловіка, котрого могла б так само сильно покохати. А до Світлани я звикла. Вона увійшла в нашу сім’ю...».
«Ми з Наталкою вирішили, що у Андрія з’явилася ще одна жінка!»
Світлана, не соромлячись, називає себе другою дружиною Андрія. Розповідає, що познайомилися вони у тролейбусі. Це було кохання з першого погляду: «Так вийшло, що я завагітніла. Про це дізналися мої батьки. Вони були проти аборту. І я вирішила народжувати. Зараз у нас з Андрієм – донечка Ліза. Також я познайомилася з його першою дружиною Наталією. Спочатку у нас стосунки не склалися. Були дуже великі сварки. Ми лаялися. Не раз хотіли одна одну відлупцювати. Але, зрештою, знайшли компроміс. І тепер ми з нею – найкращі подруги».
У будні Андрій жив вдома – зі своєю законною дружиною та сином. А на вихідні та свята оселявся у Світлани. Обидві жінки були задоволені. Проте віднедавна цей, так би мовити, графік сімейного життя почав порушуватися.
«Останнім часом він став, під будь-яким приводом, кудись відлучатися, – пригадує Світлана. – Ми з Наталкою поговорили і вирішили, що у нього з’явилася ще одна жінка. Ну, ми хотіли з нею розібратися. Знайшли її адресу, дізналися все про неї, всі подробиці її життя. Збиралися їй набити обличчя. Але потім ми все-таки нормально поспілкувалися, закопали сокиру війни і стали подругами. Ми всі втрьох кохаємо Андрія. І сподіваємося, що четвертої дружини вже не буде. Проте життя – річ непередбачувана. І якщо у нього з’явиться ще хтось... Думаю, ми все-таки й далі житимемо, як одна велика дружна сім’я...».
«Ми всі дуже сильно кохаємо його!»
Третя дружина Андрія – Катя – наймолодша за віком. Вона студентка-першокурсниця. Катя розповідає, що одного разу сиділа на лавочці в парку, аж раптом поруч примостився цікавий чоловік.
«Почали зустрічатися з ним все частіше й частіше. Взагалі, раніше я старших чоловіків не сприймала, – зізнається Катя. – Але він був таким галантним, загадковим... А потім до мене прийшли дві жінки. Я була шокована, коли дізналася, що у Андрія вже є дві дружини (Наталя та Світлана) і двоє дітей – Сашко та Ліза. Адже я сама, на той час, завагітніла від нього. Спочатку стався грандіозний скандал. Але потім ми трішки заспокоїлися, порадились і вирішили, що всі дуже сильно кохаємо його. Нам без нього – ну, просто ніяк! Тому прийняли рішення жити разом».
Тобто, Андрій, як і раніше, живе по черзі у Наталі та Світлани. Але тепер в його сімейному графіку є час і для романтичних зустрічей із Катею.
«Я для себе вже давно визначилась, – стверджу Катя. – Андрій – єдиний чоловік, котрого я полюбила і якого кохатиму до кінця своїх днів, що б не сталося зі мною далі, як би нам важко не було. Я просто його кохаю, розумієте? Він – все одно мій!».
На запитання, які якості найбільше приваблюють її в коханому, Катя відповідає так: «Він – дуже симпатичний, розумний, інтелігентний, добродушний, веселий, душа компанії! Вміє поводитися з жінками. Ну, й не жадібний, звичайно!».
А ще Катя говорить, що Андрій – на диво сексуальний чоловік. Дуже енергійний! І його цілком вистачає на всіх трьох дружин.
«Ви знаєте, сама дивуюсь – настільки все добре у нас з інтимними стосунками, – посміхається вона. – Ми якось збиралися разом із Наталею та Світланкою, бесідували по душах. Ну, як у нього сил вистачає? Виявляється, таки вистачає!».
«Я – звичайна людина. У мене – три дружини...»
На відміну від «гарему» – дружин Андрія, які без проблем, практично одразу, погодилися поспілкуватися зі мною, «султан» відверто розповідати про таку неймовірну, як для нашого міста і країни взагалі, ситуацію не квапився. Я терпляче чекав на його згоду майже місяць. Врешті-решт дружини свого коханого вмовили. І вся сім’я у повному складі завітала до нашої редакції.
«Я – звичайна людина. У мене – три дружини. Це, мабуть, дещо відрізняє мене від інших. Ми живемо однією великою дружною сім’єю, – розповідає Андрій. – Ви зрозумійте мене правильно: я – не збоченець і не монстр, а простий нормальний чоловік. Думаю, багато хто мене зрозуміє... Можливо, у когось становище схоже...».
Андрій – підприємець, але не надто заможний. В основному, сім’ю фінансують його батьки, які мають досить успішний бізнес у столиці. Звичайно, від такої специфічної закоханості сина вони – не в захваті. Проте дуже люблять двох своїх онуків. А незабаром народиться й третій... На запитання, як йому вдалося завоювати серця трьох чарівних жінок, Андрій посміхається: щодня треба придумувати щось оригінальне, несподіване. Адже жінки дуже люблять сюрпризи.
«Наприклад, Світлана, дізнавшись, що я – одружений, повелася агресивно, не хотіла мене бачити, – пригадує Андрій. – Тож я винайшов тисячу способів, щоб повернути кохану. Вона мешкає на четвертому поверсі. То я на світанку виклав пелюстками троянд доріжку від її квартири до тролейбусної зупинки».
Андрій не знає, як складеться його життя в подальшому. Проте запевняє, що кохає всіх своїх дружин. На його думку, тепер все залежатиме саме від них. Якщо Наталя, Світлана та Катя і далі погоджуватимуться на такі стосунки, то Андрій готовий прожити з цими, дорогими його серцю жінками, до глибокої старості і... померти в один день – точнісінько так, як палко закохані одне в одного Грей та Ассоль зі знаменитої книги Гріна «Червоні вітрила».
А поки що наша історія залишається незакінченою. Справді, цікаво: якою ж буде ця незвичайна сім’я, скажімо, через двадцять років...
Сергій Дзюба, спеціально для видання Суспільний кореспондент
